X
Задать город Днепропетровск по умолчанию? Да, согласен / Нет, спасибо
экскурсия Відбиток сонця, що сходить в Днепропетровске

Відбиток сонця, що сходить

Днепропетровск, 24 июля 2016 г, 17:00
Музей украинской живописи Музей украинской живописи
ул. Троицкая Площадь, 5-а
Днепропетровск
+380445905555
Продажа закрыта
«Насолода для очей, дивовижна пригода для серця та душі» Мацуо Басьо У «Анналах Японії», складених у 720 році, повідомляється, що «у 770 році імператорським велінням підготовлено мільйон маленьких пагод…для того, аби вкласти у кожну з них друковані буддійські заклинання та надати їх храмам». Ці друковані заклинання і є найдавнішими серед відомих науці пам’яток ксилографічного мистецтва. На кожному етапі розвитку образотворчого мистецтва гравюра мала власний неповторний вигляд. Однак лише за періоду Едо (1613-1868) відбулося її відокремлення у самостійний вид мистецтва. Саме тогочасній гравюрі випала нагода відігравати певну роль у культурі епохи. В ній відбилися події, що відбувалися у житті містян, поширювалися нові ідеї та настрої, формувалася культурна традиція. В образотворчому мистецтві найбільш характерною формою цього виду творчості стала гравюра укійо-е, «мистецтво плинного світу». Квінтесенція розуміння такого роду гравюри викладена у повісті «Нові часи» в 1661 році. «Ми живемо лише мить. І цієї миті насолоджуємося красою місячного світла, снігом, цвітінням сакури (вишні) та відтінками осіннього листя клену. Ми радіємо дню, що зігрітий теплом вина, бідність дивиться нам в обличчя, але ми не дозволимо, аби смуток поборов нас. Ми пливемо за течією життя, немов гарбуз, що був підхоплений потоком. Це і носить назву плинного мінливого світу». Етимологія слова «укійо» походить від буддійського терміну, що означає тлінність життя. У XV столітті термін набув світської інтерпретації і його стали сприймати як «повсякденну дійсність». У XVІІ столітті під «укійо» мали на увазі світ розваг та задоволень, які містяни мали змогу отримати у «веселих кварталах». Вони здійснили спробу матеріалізувати саму ідею свята, що викреслило з життя нудьгу та приниження. Подібною репутацією «веселі квартали» завдячують не лише красуням-куртизанкам, що живуть там. Важливим був ще той факт, що соціальні бар’єри тут втрачали своє значення, яке було безумовним поза межами кварталу. Не слід забувати, що японське суспільство періоду Едо розвивалося в умовах жорсткої та всебічної регламентації. Вона торкалася усіх верств суспільства, однак найбільш жорсткою виявилася по відношенню до третього та четвертого станів – ремісників та купців, які не мали жодних політичних прав. Можливості брати участь в управлінні країною та свободи дії поза комерційної сфери вони не мали. Відносно вільною лишалася лише сфера розваг. У витонченому кварталі задоволень, що був прикрашений із неабияким смаком, соціальні відмінності стиралися. Ось, що притягувало до «веселих кварталів» і нову буржуазію, і стару аристократію. Художники у свою чергу знаходили тут свіжі мотиви для творчості та нові форми мистецтва. І хоча природа завжди відігравала важливу роль у зображенні радощів життя, однак протягом XVII-XVIII століть і, особливо, у XIХ столітті, атмосфера життєствердного буття передавалася у першу чергу в портретах куртизанок (бідзін-ґа) та акторів (якуся-е), богинь кварталу Йосівара, місцин для розваг, ідолів театру Кабукі. Кольорова гравюра подарувала їхнім образам безсмертя. У першій половині XVII століття ксилографії створювалися маловідомими художниками та призначалися переважно для ілюстрування розважальних видань та навчальних посібників. Вони були чорно-білими. Пізніше їх почали підфарбовувати кіновар’ю, жовтою та зеленою фарбою. Введення у вжиток кольорового друку традиційно відноситься до середини 1760-х років. Ці роки (1789-1801) вважаються часом, коли мистецтво ксилографії сягнуло найвищої точки розвитку. У цей час працювали такі майстри як Кацусика Хокусай, Утаґава Кунісада, Тайсо Йосітосі, Утаґава Кунійосі, Кунітіка, Кобаясі Кійотіка, та багато інших. Нині твори означених митців є у зібранні Музею українського живопису. З ними ви маєте нагоду познайомитися на виставці, яка дає яскраве уявлення про унікальне японське мистецтво, що сприймається у наші дні як символ культури цієї країни у цілому. Людмила Тверськамистецтвознавець, Заслужений працівник культури України

Заказать и купить билеты на Відбиток сонця, що сходить можно любым удобным способом - банковской картой VISA/MasterCard, онлайн через интернет, а также наличными - в кассе или курьеру, если закажете билет с доставкой.

Экскурсия Відбиток сонця, що сходить в Днепропетровске состоится 24 июля 2016 г, 17:00.

«Насолода для очей,

дивовижна пригода для серця та душі»

Мацуо Басьо

У «Анналах Японії», складених у 720 році, повідомляється, що «у 770 році імператорським велінням підготовлено мільйон маленьких пагод…для того, аби вкласти у кожну з них друковані буддійські заклинання та надати їх храмам». Ці друковані заклинання і є найдавнішими серед відомих науці пам’яток ксилографічного мистецтва.

На кожному етапі розвитку образотворчого мистецтва гравюра мала власний неповторний вигляд. Однак лише за періоду Едо (1613-1868) відбулося її відокремлення у самостійний вид мистецтва. Саме тогочасній гравюрі випала нагода відігравати певну роль у культурі епохи. В ній відбилися події, що відбувалися у житті містян, поширювалися нові ідеї та настрої, формувалася культурна традиція. В образотворчому мистецтві найбільш характерною формою цього виду творчості стала гравюра укійо-е, «мистецтво плинного світу».

Квінтесенція розуміння такого роду гравюри викладена у повісті «Нові часи» в 1661 році. «Ми живемо лише мить. І цієї миті насолоджуємося красою місячного світла, снігом, цвітінням сакури (вишні) та відтінками осіннього листя клену. Ми радіємо дню, що зігрітий теплом вина, бідність дивиться нам в обличчя, але ми не дозволимо, аби смуток поборов нас. Ми пливемо за течією життя, немов гарбуз, що був підхоплений потоком. Це і носить назву плинного мінливого світу».

Етимологія слова «укійо» походить від буддійського терміну, що означає тлінність життя.

У XV столітті термін набув світської інтерпретації і його стали сприймати як «повсякденну дійсність».

У XVІІ столітті під «укійо» мали на увазі світ розваг та задоволень, які містяни мали змогу отримати у «веселих кварталах». Вони здійснили спробу матеріалізувати саму ідею свята, що викреслило з життя нудьгу та приниження. Подібною репутацією «веселі квартали» завдячують не лише красуням-куртизанкам, що живуть там. Важливим був ще той факт, що соціальні бар’єри тут втрачали своє значення, яке було безумовним поза межами кварталу.

Не слід забувати, що японське суспільство періоду Едо розвивалося в умовах жорсткої та всебічної регламентації. Вона торкалася усіх верств суспільства, однак найбільш жорсткою виявилася по відношенню до третього та четвертого станів – ремісників та купців, які не мали жодних політичних прав. Можливості брати участь в управлінні країною та свободи дії поза комерційної сфери вони не мали. Відносно вільною лишалася лише сфера розваг. У витонченому кварталі задоволень, що був прикрашений із неабияким смаком, соціальні відмінності стиралися. Ось, що притягувало до «веселих кварталів» і нову буржуазію, і стару аристократію.

Художники у свою чергу знаходили тут свіжі мотиви для творчості та нові форми мистецтва. І хоча природа завжди відігравала важливу роль у зображенні радощів життя, однак протягом XVII-XVIII століть і, особливо, у XIХ столітті, атмосфера життєствердного буття передавалася у першу чергу в портретах куртизанок (бідзін-ґа) та акторів (якуся-е), богинь кварталу Йосівара, місцин для розваг, ідолів театру Кабукі. Кольорова гравюра подарувала їхнім образам безсмертя.

У першій половині XVII століття ксилографії створювалися маловідомими художниками та призначалися переважно для ілюстрування розважальних видань та навчальних посібників. Вони були чорно-білими. Пізніше їх почали підфарбовувати кіновар’ю, жовтою та зеленою фарбою. Введення у вжиток кольорового друку традиційно відноситься до середини 1760-х років.

Ці роки (1789-1801) вважаються часом, коли мистецтво ксилографії сягнуло найвищої точки розвитку. У цей час працювали такі майстри як Кацусика Хокусай, Утаґава Кунісада, Тайсо Йосітосі, Утаґава Кунійосі, Кунітіка, Кобаясі Кійотіка, та багато інших. Нині твори означених митців є у зібранні Музею українського живопису. З ними ви маєте нагоду познайомитися на виставці, яка дає яскраве уявлення про унікальне японське мистецтво, що сприймається у наші дні як символ культури цієї країни у цілому.


Людмила Тверська
мистецтвознавець,
Заслужений працівник культури України

Подробнее
Свернуть
Подробнее